14 жовтня — свято Покрови і День українського козацтва

Деталі

Автор: Антонюк Н.П.

Перегляди: 18254

Скачати презентацію

Тема. Тої слави козацької повік не забудемо

Час проведення: 45 хвилин

Місце проведення: класна кімната

Обладнання. У центрі зали напис: «14 жовтня — свято Покрови і День українського козацтва», нижче другий напис: «Козацькому роду нема переводу», а також портрети українських гетьманів, фотографії козацьких клейнодів (булава, бунчук).

Хід заходу

Вчитель. Є своя принада і у золоті осені. Вона, чарівниця, порозвішувала на гілочках дукати багряного листя. Дерева вдяглись у невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барвів.

Ведучий. Кожен литочок, кожна гілочка просвічуються, шепчуться, розмовляють, співають… Щасливі. Що народилися восени і прославляють її в своїх піснях, віршах,танцях.

Назва першого місяця осені „вересень” походить від вічнозеленого куща вересу, який починає цвісти на початку осені.

В народі є ще й інші назви цього місяця: „ревун”, тому що голосно ревуть олені, „зарев”, тому що в цю пору жовтіє листя, „сівень”, тому що в цей час сіяли озимину.

Вчитель. А ще цей місяць називали „бабиним літом”, бо у вересні ми спостерігаємо, як у повітрі пливуть срібні ниточки павутини.

Назва другого місяця осені - жовтень, тому що на деревах жовтіє листя. Ця назва була відома ще за часів Київської Русі.

А ще цей місяць називали „паздерник”, тобто костриця. А костриця – це те, від чого очищували волокно коноплі. Як раз у цей час починали масово переробляти коноплі.

Ведучий. А ще його називали „грязень” (від грузьких доріг), „Хмурень” (надто похмурі дні), „листопадник” (період опадання листя), „зазимник” (поява перших відчутних заморозків”.

Вчитель. Найточнішою можна вважати народну назву „весільник”. Так називали другий місяць, тому що від Покрови (14 жовтня) дозволялося справляти весілля.

Назва третього місяця –листопад. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишний, природа налаштовується на зимовий відпочинок.

Ведучий. А ще в народі цей місяць називають „падолист”, „напівзимник”, „грудкотрус”.

Вчитель. Осінь дарує нам не тільки щедрий врожай, а й кілька гарних свят. Це Друга Пречиста (21 вересня), Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня), і одне з великих народних свят – Покрова Пресвятої Богородиці. (Клацнути мишкою – напис) Культ Божої Матері як покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів до наших днів.

Ведучий. Головний мотив, який спричинився до встановлення цього свята, це видіння святого Андрія Юродивого.

Вчитель. Царгород, столицю Візантії, оточили араби. Все місто було у великій тривозі. У церкві Пресвятої Богородиці було багато народу. Всі молилися про охорону міста. Разом з усіма був і святий Андрій Юродивий зі своїм учнем Єпіфаном. І ось святий Андрій побачив, як перед людьми з’явилася Пресвята Богородиця, зняла зі своєї голови хустку-покров і широко простерла її над народом у церкві. Після того видіння зникло. Андрій і Єпіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що свята Божа Мати прийшла, щоби врятувати місто від ворогів. 26 слайд

Вороги відступили. Місто було врятоване. Від тієї хустки-покрова і свято дістало назву. Покрова стала символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії. Наші князі, козаки та гетьмани радо вибирали Богородицю за свою покровительку та опікунку. Князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами в 1037 році віддає увесь народ в опіку Божої Матері. Наші славні запорожці мали на Січі церкву в честь Покрова , де знаходилась ікона Покрова – Пресвятої Богородиці. Ідучи в похід і вертаючись з нього, козаки спішили до неї зі щирою молитвою. Ось вже кілька років це свято в Україні стало національним.

Вчитель. Давайте прочитаємо приказки та прислів’я про Покрову.

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
Минула Покрова – з’їла полудень корова.
Покрова всю землю покриває листям або снігом.
Прийшла Покрова – всохла діброва.

Господарі на це свято примічали погоду.
Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю, не покриє в листопаді та в грудні.
Якщо до цього дня не опаде листя з вишень – на теплу зиму.

Ведучий. У світлий день Покрови Пречистої Богородиці, яка українцями завжди вважалася заступницею і покровителькою відзначається національне свято – День козацтва. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення.

Вчитель. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

Тож щиросердно зичимо всім козацького здоров’я, невичерпної енергії і пориву, наснаги у відродженні кращих національних традицій, плідної праці на благо народу, задля світової слави України.

Учитель. З давніх-давен усьому людству відоме зображення "дерева життя" – гілочки, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбутнього, що наводить на думку, про те, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що народжується зараз, народжується майбутнє.

Ведучий. У найтрагічніші часи (майже п’ять століть тому) своєї історії, коли землі України були пошматовані ворогуючими державами, український народ, щоб забезпечити своє існування у світі і свій розвиток за таких важких історичних умов, з великим напруженням усіх сил шукав способів захисту, виробляв форми самооборони, винаходив методи активної військової протидії. Не маючи своєї держави, український народ створив потужні збройні сили, що є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якої склалися військові традиції, тобто на козацтво. Центром формування збройних сил України була Запорізька Січ. Щоб протистояти могутнім збройним силам тодішньої великої держави – султанської Туреччини, з її як тоді вважали непереможною армією, а також військам Речі Посполитої, склалося Запорізьке Військо. Це була струнка, своєрідна й досить досконала військова організація з раціонально продуманими, оформленими структурами, з самобутньою системою управління, командування і забезпечення. Козацьке військо мало свій флот, артилерію, піхоту, кінноту.

1 учень. Ми – юне покоління – горді з того, що створивши збройні сили для самоврятування нації, український народ, який за всю свою історію ніколи не прагнув загарбати чужу землю, використовував свою військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування. Козацтво виконало покладену на нього історичну місію і врятувало український народ від загибелі, що має і всесвітнє значення.

2 учень. Історія народу. як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки найбільше хвилюють і викликають почуття національної гордості та гідності. В історичному минулому українського народу було таке неповторне явище, як Запорізька Січ. Це про неї Микола Гоголь у творі "Тарас Бульба" писав: "Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідти вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!" Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості...

Ведучий. Славна добрими і героїчними традиціями Українська земля. Її сини – запорізькі козаки навіки ввійшли до скарбниці пам’яті українського народу. Ми. Їх нащадки, маємо свято шанувати і примножувати тую славу.

Вчитель
Яка ж вона довга, у століття, у цілі віки,
Година негоди, що люд український гнітила.
Із сивої пам’яті сміливо ідуть козаки,
А шаблі, мов блискавки, сині жупани, мов крила.
Закличний марш: агов, козацтво, в путь!
І, як струна, душа правдива кожна,
З глибин історії вони ідуть, ідуть.
“Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдуть”.

Ведучий. Життя козаків було нелегким. Фізично слабка людина витримати, вижити в тих умовах не могла. Можливо тому всі козаки були фізично сильними, дужими. Отож, подивимось, нащо придатні наші козаки.

Вчитель. Тюркське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві.

Ведучий. Вперше слов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI століття їх кількість значно зросла.

Вчитель. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать. Спочатку козаки ставили собі за мету відвести напади татар, сприяючи у такий спосіб освоєнню окраїн. Але, в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи кожен раз переконливі перемоги над татарами, українське суспільство стало дивитися на козаків не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти.

Ведучий. Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні ключових питань українського життя. Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків, які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючи укріплення. Вони називалися засіки. А сукупність цих засік дістала назву “Січ”. Першими магнатами, що організовували козаків, були православні українці. До найславетніших з них належав Дмитро Вишневецький (Байда). Канівський староста Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно-розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Так Дмитро Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

Вчитель. Саме слово “Січ” означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово “Кіш”, під яким розуміли центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік. В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. Під час походів він мав необмежену владу. Коли військо виступало у похід суходолом, то воно поділялося на полки, а кожен з них складався з трьох-чотирьох куренів. Курінь - це постійна казарма, де жили козаки і адміністративна одиниця у самій Січі.

Ведучий. Козаки були вправними воїнами, і ніякі перешкоди не могли їм завадити досягнути своєї мети.

Вчитель. Козаки поділялися на 3 роди військ: піхоту, кінноту і артилерію. Піхота виконувала три функції: частина складала гарнізон; частина займала пости; частина або вела війни в воєнний час, або займалася рибальством та звіроловством в мирний час. Жоден кінний загін не виступав у похід без артилерії. Для рукопашного бою також використовували списи. Козаки володіли своєю зброєю з неабияким мистецтвом. В цьому козаки не поступалися жодній армії світу.

Ведуча. Ніхто не може знищити, вигубити народ, який так любить свою Батьківщину. А ще й до того, що на її захист такі дужі, славні козаки. Ви, мабуть, добре пам’ятаєте казку про хороброго рицаря, якому коваль тричі змушений був перековувати булаву. Як звали цього рицаря? Ну, звичайно, Котигорошко. Ну-мо покажіть, хто із вас найсильніший?

Ведучий. Як відомо, козаки були неперевершеними воїнами. На ворогів козаки кидалися відразу. В бою були дуже рухливі і завжди обходили ворожий табір з боків. Вони билися завзято, забуваючи про своє життя. В полон вони не здавалися. Це пояснювалося тим, що для більшості козаків не було для кого берегти себе.

Вчитель. У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.

Ведучий. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Особливо на січі цінилася освіта. В школі навчалося біля 80-ти школярів, серед яких були дорослі і діти. Вони вчилися читанню, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; обирали двох отаманів - одного для дорослих, другого для дітей. Головним вчителем був уставник, який крім прямих обов’язків дбав про здоров’я хлопчиків, сповідав і причащав хворих. Начальними предметами були грамота, молитви, закон Божий і письмо.

Вчитель. Багато випробувань доводилось долати козакам. В бою вони були відчайдушніми, надавали перевагу смерті, аніж полону. Але якщо вже так ставалося, потрапляли в полон, вони покладали всі зусилля, щоб втекти. Вирватися з неволі. І які б перешкоди не стояли на їхньому шляху вони втікали ще й насміхалися із своїх ворогів.

Учень. Відродити козацтво у нашому місті – головна мета тих, хто стоїть на варті справжніх духовних цінностей нашого народу, хто готовий боронити рідну домівку та Батьківщину.

Надзвичайно цікавим було щоденне козацьке життя.

Учитель. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку похожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив чудні козацькі "вимисли".

1.Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, оселедець; як ця чуприна виростала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали, але намазували чим-небудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".

2. Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: "Пугу, пугу, пугу!" — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і відповість двічі: "Пугу, пугу!" Тоді гість відзивається: "Козак з лугу!", а господар через віконце: "Повішайте там, де й наші" — тобто вяжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарські хлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться до ікон і говорять господареві: "0таман, товариство, ваші голови!", і кланяються. Господар відклонюється і відповідає: "Ваші голови, ваші голови! Прошу пани-молодці сідати". І тоді вже гостяться. Коли ж уже полагодили своє і від’їжджають, то прощаються: "Спасибі, батьку, за хліб і за сіль, пора уже по куріням розїзжаться до домівки; просимо, батьку і до нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і "Господар відповідає: "Прощайте і вибачайте, пани-молодці, чим богаті, тим і раді, просимо не погніватися".

3. Козаки славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо ж любили вигадувати прізвища товаришам; такого,що спалив з необережности курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали Паливодою, такому, що' проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кошовара і так само пішли призвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

4. Козаки вміли оцінити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого куріня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм: "Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони йому: "їмо, та свій, а ти у порога постій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", і витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі похвалять: "0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!"

Учень. За сучасних умов, вкрай необхідно звертатися до славної історії козацтва, привертаючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії становлення України, як козацької держави.

Ми живемо в цьому світі, де кожний із нас має своє прізвище. А чи задумувались ми над тим, звідки воно взялося?

Учитель. Осмислення самих себе, своєї історії, свого коріння - це те, від чого починається само усвідомлення особистості як українця. Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків на Запорозькій Січі. Де появлялось безліч втікачів з усієї України. В ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоб втікачів не могли розшукати їх.

Відродження та подальший розвиток Українського козацтва можливі лише за його активної діяльності. Зовнішнє і, по суті, бутафорське відродження козацтва якихось відчутних наслідків не дасть: у такий спосіб історія може відродитися лише як фарс. Цей процес єдино можливий на грунті досягнень сучасного суспільного розвитку, соціальної науки. Лише за таких умов може спрацювати сьогодні на користь нашого народу в рамках чинного законодавства звичаєве право козацтва, і здатні відродитися його могутні за своїм потенціалом історичні, патріотичні, господарські та культурні традиції.