В сім’ї вольній, новій

Деталі

Автор: Антонюк Н.П.

Перегляди: 4483

Тема: В сім’ї вольній, новій

Мета: Ознайомити учнів зі значенням творчості Т.Г.Шевченка – поборника щастя й свободи українського народу; показати, як шанують його в наших домівках і в світі; викликати бажання читати «Кобзаря»; виховувати почуття любові до світлого образу поета-мислителя Т.Г.Шевченка.

Ведуча

Україна – наша мати, а Шевченко – Батько. У дітей – одна мати й один батько. Ми – діти України і Шевченка .

Сьогодні Мати Україна з нами, а батька Тараса немає серед нас. Немає фізично. Духовно він був, є і буде з нами, доки буде народ України. А він – безсмертний.

Написано й переписано про Шевченка дуже багато, а особливо - в останні роки. Шевченко, його творчість – невичерпне джерело.

Ведучий

Шевченком, а вірніше його словом – палким і гнівним, щедрим і ласкавим, добрим і лагідним, в різні роки і тепер спекулюють різні партії і рухи, політики великі і маленькі. Часто-густо його слово для них стає зброєю в боротьбі з ідейними опонентами.

Ведуча

Все це підтверджує лише одне – Шевченко живе серед нас і сьогодні. Разом з нами він бідує, сперечається, мітингує, бореться.

У день його ювілею хочу виголосити про нього слово і спробую це зробити вустами поетів та самого Кобзаря.

Ведучий

Щовесни, коли тануть сніги і на рясті просягає веселка, повні сили живої снаги, ми вшановуємо пам'ять Шевченка. На оновленійнашій українській землі живе і вічно житиме в народі пам'ять по великого Кобзаря, геніального сина України, поборник святої правди. Тарас Григорович був одним із нас, народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто закликав народ до збройного повстання.

...Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

Ведуча

Мрії Кобзаря звершились на його рідній землі, на нашій з вами Україні. І ми можемо з повним правом сказати:

Провіснику волі, великий титане
Оправдалися думи пророчі твої.
Приймай же данину любові і шани
Вільних народів нової сім'ї

Ведучий

Найкращий і найповніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.

Ведуча

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведучий

10 літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі зробивбільше ніж 10 переможних армій.Доля переслідувала його у житті, тавона не зуміла перетворити золотойого душі у іржу, а ні його любові долюдей в ненависть. Долянешкодувала йому страждань, але й непожаліла втіх, що били із здоровогоджерела життя.

Ведуча

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає й шанує людство. До них належить і ім'я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. "Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини."

Ведучий.

Д.Павличко "Молитва"
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий
Б'ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь...
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Да святиться
Між народами твоє ім'я. Амінь.

Ведуча.

Благословенна хай буде година,
І тая хата, і село,
Що Україні принесло
Найбільшого з великих сина.
Благословенна! Хто, як Він
Відчув старих часів прокльони,
Руїни, смуток, грому стони,
І кожний зойк, і кожний стін
Прийняв у серце?

(Б.Лепкий, „В століття народження Шевченка”)

Ведучий

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині (тепер Черкаська обл.)

Ведуча

Його батько, Григорій Іванович Шевченко, - кріпак із села Кирилівки, оженився на Катерині Бойків ні із с. Моринці, де вони і оселились. Після народження Тараса Шевченки повернулись знову в Кирилівку, де й пройшли молоді літа Тараса.

Ведучий

Убоге хазяйство. Батько й мати Тараса працювали на панщині.

Ведуча

Мати – Катерина Бойко – була з бідного кріпацького роду, ніжна, добра, роботяща.

В похилі хаті край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати , вбита горем,
Благословенна та година
Як родила мати сина.

Ведучий

Тепло материнського серця передалося і Тарасеві. Ріс Тарас як усі діти. Але був дуже цікавим, допитливим, жадібним до знань. Читати Тарас навчився дуже рано. Про школу першим завів розмову дід. Він казав « Що в голові є – то навіки твоє». І віддали Тараса до школи.

Ведуча

Разом 3 10 – 12 босоногими хлоп’ятами повторював за дяком «Аз – буки» , «Аз – буки». А вибігши зі школи співав

Аз – били мене раз
Буки - не потрапляй дякові в руки.

Ведучий

Та потрапляти доводилось частенько. Дяк особливо «відзначав» березовими різками Тараса, що був непосидючий і невгамовний. Тарас тікав від дякового навчання.

Ведуча

Коли Тарасові було 9 років „нужда та праця” положили матір в домовину.

Ведучий

Батько оженився вдруге. Мачуха не злюбила Тараса, тому він часто тікав з дому і ховався десь у бур'янах.

Ведуча

Добрим генієм маленького Тараса була його старша сестра Катерина. Любов її та ласка, так само, як і материнські, скрашували перші літа убогої дитини-кріпака.

Ведучий

«Сестрі», читає Галушка Олена

Ведуча

Другим добрим генієм Тарасика був його дід Іван, якого він любив слухати.

Ведучий

А вже зовсім погано стало Тарасу, коли помер батько. Йшов Тарасу 12-й рік, як він став круглим сиротою.

Ведуча

«Думка», читає Шимончук Петро

Ведучий

Ділячи перед смертю своє убоге майно, батько Тарасів промовив слова, що збулись з пророчою правдою. „Синові Тарасові, - сказав він, - з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком; з нього буде або щось добре, або велике ледащо. І для нього моя спадщина або нічого не значитиме, або нічого не поможе.”

Ведуча

Отож, передбачаючи, що з Тараса вийде неабияка людина, батько подбав, щоб дати синові науку, яка була тоді в кріпацькому селі. У якогось Василя Гунського, „отрішенного” од парафії попа, Тарас вчився читати Псалтир. Та на цьому й стала вся наука. Після смерті батька Тарас знову пішов у школу, до другого вчителя, дяка Богорського, в якого був і за наймита, і за учня. Сам Богорський був великий п'яниця. Вся його педагогія зводилась до стусанів та березової каші. Тарас не витерпів більше двох літ, покинув Богорського і втік у містечко Лисянку.

Ведучий

У нього змалку вже прокинувся хист до малювання, і взагалі його вдача була така, що його вабило усе прекрасне, що мало характер мистецтва. Тарас прочув, що в Лисинці живе один диякон, що малює ікони. До нього він і вдався, щоб навчитись малюванню. Але скоро побачив, що диякон-маляр мало чим одбіг від Богорського. Пішов він тоді у село Тарасівну до другого маляра-дяка, але той, поглянувши на ліву руку Тараса, сказав, що в хлопця нема хисту ні до чого, навіть до чоботарства чи бондарства. Тяжко засмучений Тарас повернувся у Кирилівку і став тут за пастуха.

Ведуча

Та тільки не вийшов з хлопця і пастух добрий. Служив він якийсь час за наймита у попа Кошиця у тій же Кирилівці.

Ще раз спробував Тарас щастя з наукою малювання і звернувся до маляра у селі Хлипнівці. Цей маляр спостеріг у Шевченкові певний хист і загадав йому принести бум агу від поміщика Енгельгардта, що той дозволяє своєму кріпакові Тарасові Шевченкові жити в нього і вчитись малювання. Шевченкові вже минуло 15 років. Управитель пана не пустив хлопця до хлипнівського маляра, а взяв його до двору, поставивши на кухні, щоб вчитись на кухаря. Тільки не вийшов з Тараса і кухар, і молодий пан узяв його до себе в покої за „козачка”. Енгельгардт перебував більшу частину часу у Вільні (Вільнюсі). І от тут почалася нова Шевченкова служба. Шевченків пан був людина непосидяча і їздив то в Київ, то у Варшаву, то в Петербург. Він возив за собою і Шевченка. В 1829 році Тарас поїхав до Вільно у ролі козачка.

Ведучий

У 1831 році Енгельгардт переїхав у Петербург, а з ним і Шевченко.

Тарас Федюк, „Все позаду”

Все позаду. Сад пречистий.
Став. І скрип чумацьких хур...
А попереду два міста –
Петербург
І Оренбург.
Все позаду... Україна...
Золотоворітський мур...
І криваві курять вина
Петербург
І Оренбург.
Все позаду. Вільні крила,
Рев і схлип Дніпрових бур...
Рвався в київ, а судилось
Петербург
І Оренбург.

(Тарас Федюк, „Все позаду”).

Ведуча

Зневірившись у тому, що з Шевченка вийде добрий лакей та й зглянувшися на недоступні благання юнака, Енгельгардт законтрактував його на чотири роки до цехового майстра Ширяєва, щоб уже як слід напрактикуватися у малярстві.

Нелегко жилося Шевченкові у такого грубого й суворого ментора, яким був Ширяєв. А головне, що мало було самої науки, якої так прагнув бідолашний хлопець. І от він почав ясними літніми ночами бігати до Літнього саду, де змальовував статуї античних богів та богинь.

Ведучий

В один із таких сеансів він і познайомився з учнем Академії художеств Іваном Сошенком, українцем з містечка Богуслава. Це знайомство мало надзвичайну вагу в житті нашого поета. Було це в 1837 році.

Через Сошенка познайомився Шевченко з українським поетом Гребінкою, славетним художником Брюлловим, професором Академії художеств, з російським поетом Жуковським та з іншими освіченими і гарними людьми. Нові знайомі Шевченка подбали, щоб викупити його з неволі і дати змогу вчитись в Академії художеств, у найвищій школі малювання.

Ведуча

Брюллов намалював портрет Жуковського, портрет пустили на лотерейний продаж і за гроші, що виручили, куплено Шевченкові волю. Сталося це 22 квітня 1838 року.

Ведучий

Як вільна людина Шевченко міг вступити до Академії художеств, де він зробився учнем самого Брюллова. Здійснилось те, про що недавній панський козачок не міг марити в самих палких своїх мріях. Мов людина, що з душного й вогкого льоху вийшла на свіже повітря й дихає на повні груди, так і Шевченко тепер вдихав те нове повітря, черпав його, як зцілющий бальзам для своєї наболілої молодої душі.

Ведуча

Прокинулась в ньому туга рідним краєм. Все частіш і частіш почала з'являтись перед його очима далека Україна, поставали картини її природи і образи її минулого. І ці образи перетворювались в словесні картини й просилися на папір. Несвідомо скоряючись натхненню молодий художник почав творити нові малюнки – словом. В 1840 році вийшла в Петербурзі невеличка книжечка Тараса Шевченка рід назвою „Кобзар”. Земляки-українці з великою радістю привітали „Кобзаря,” одразу оцінивши могутній талант його автора.

Через два роки вийшла нова книжечка Шевченка – поема „Гайдамаки”. Вона ще збільшила його славу як поета.

Ведучий

Захотілося Шевченкові побувати на Вкраїні, якої він не бачив уже скоро 15 років, одвідати свою рідню, своїх знайомих, схотілося побачити пам'ятки стародавнього життя, колишньої слави козацької.

В 1843 році Тарас Григорович побував в Україні. Гостював у П.І.Прокоповича

Ведуча

Образ матері і України нероздільні. Україна – найсвітліший і водночас найдраматичніший образ у творчості Тараса Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні.

Ведучий

Упродовж усього свідомого життя горіла і спопеляла Шевечнка єдина гаряча віра й незрадлива любов до своєї знедоленої України, її народу.

Ведуча

«Розрита могила», читає Харченко Павло

Ведучий

Скрізь зустрічали Шевченка з великим інтересом, з радістю, скрізь був він дорогим гостем, скрізь розчинялись перед ним двері в самих аристократичних панських покоях. Така була велика його слава. 15 років тому вивезли його з України як убогого кріпака, панського лакейчука, а тепер повернувся він, укритий славою, усім любимий і бажаний.

Ведуча

Але пишні прийоми і вітання не засліпили Шевченкові очей; кругом він чув, як народ стогне у кріпацькому ярмі та в злиднях, він бачив скрізь „неправду і неволю”. А найбільше вразилася душа поета, коли побачив на власні очі, як його рідні брати і сестри тягнуть панське ярмо. Невеселі враження вивіз Шевченко з рідної сторони, коли повернувся до Петербурга .

Ведучий

Навесні 1845 року закінчив Шевченко курс навчання в Академії художеств і одержав ступінь „свободного художника”. Він зараз же виїхав знову на Вкраїну з твердою думкою оселитись тут назавжди.

Ведуча

Шевченко оселився у Києві. Тут знайшов він службу в Коломиї для розбору старих актів, куди його запросили, як вченого художника, для змальовування історичних пам'яток в Україні. За дорученням комісії Шевченко їздив по Полтавщині і по Волині і зарисовував руїни старих будинків та церков, усякі пам'ятки й краєвиди.

Ведучий

В Києві Шевченко близько зійшовся з гуртком освічених земляків, українських патріотів і однолюбців, що мріяли про роботу на користь рідного народу. Вони марили про визволення народу з кріпацтва, про його освіту і думали, що цього можна досягти заходами самих поміщиків, через поширення серед них народолюбивих думок.

Ведуча

Виникла думка заснувати товариство, яке б узялось ширити ідеї народолюбства і слов'янської єдності. Уже вироблено було статут товариства і названо його ім'ям Кирила і Мефодія, слов'янських первоучителів. Товариство мусило бути таємним, хоч і не ставило собі ніяких революційних або протизаконних цілей: це ж діялось за часів важкого миколаївського режиму, коли всяке єднання людей з громадською метою вважалось протизаконним і злочинним.

Ведучий

Шевченко пристав до того товариства. Але братчикам не судилося перейти до якогось практичного діла. Надійшов донос про незаконне товариство. Заарештували всіх братчиків. Шевченка взяли на поромі, коли він переїздив Дніпро під Києвом.

Ведуча

Арештованих відвезли до Петербурга, де їх дожидало саме строге слідство. Шевченкові в провину було поставлено його вільнолюбиві вірші, особливо ті, де зачіпав він надто сміливо деяких високих осіб. Слідство провадили генерали Орлов і Дубельт.

Ведучий

Шевченко держав себе на допитах дуже сміливо. Не одрікався від своїх думок і творів, пильнував, щоб не зрадити чим товаришів по неволі. Присуд був дуже суворий, особливо над Шевченком: його заслано в Оренбургщину, в москалі із забороною писати й малювати.

Ведуча

Він був пророк великий наш.
Знав таємницю слова-грому,
Він слово гостре, як палаш,
Подав народові свойому...
І від панів тікали сни,
Зникали супокою чари.
Боялись Кобзаря пани,
І підпанки, і яничари.

(Дмитро Павличко, „На відкритті пам'ятника Т.Г. Шевченкові в селі Лазівці”).

Ведучий

І от почалася знов тяжка Шевченкова недоля, може ще страшніша, як колишня кріпаччина.

Ведуча

Весь час під наглядом, позбавлений навіть такої розваги, як малювання, поет тільки зрідка, крадькома міг вириватись із „смердючої казарми” і спочивати трохи серед голого степу.

Ведучий

Потяглись тепер важкі дні воєнної муштри, повсякчасного знущання і невимовної нудьги за рідним краєм, за близькими людьми, за всім, що скрашувало життя „на волі”.

Ведуча

Казармене життя і муштра страшенно пригноблювали поета, втомлювали фізично і морально.

Ведучий

Перший рік був особливо важкий.

Поки наладилося листування з приятелями, поки йому почали присилати книжки для читання, минув цілий рік. Хто зна, чи не найтяжчим було в Шевченковій неволі – заборона малювати й писати.

У казематі катували слово,
Давили його муштра і хула,
Але воно вставало знову й знову,
Душа поета думами жила.

(Микола Борщ, „Слово Кобзаря”).

Ведуча

Не маючи змоги вдержатись, щоб не виливати на папері сумних думок,натхнених сумом і стражданням, поет крадькома записував свої невільницькі плачі в маленьку книжечку і ховав її за халявами чобіт, щоб не підгледіло пильне око дозорців.

Ведучий

Літом 1848 року Шевченка було прикомандировано до воєнно–вченої експедиції, яка мала об'їхати береги Аральського моря, роздивитись, чи є там місця, здатні для поселення, і де там можна побудувати кріпості.

Ведуча

Шевченко як інтелігентна людина і художник здався придатним для роботи по здійманню планів і змалювання видів над-аральських місцевостей.

Незважаючи на всі труднощі, мандрівки по пустинних берегах Аралу, переміна місця, нові враження освіжили було спочатку Шевченка. Одначе, коли довелось проводити всю зиму 1848-49 років і весну в далекій пустині, ще гіршій, ніж Орськ, тяжка туга знов обхопила бідолашного поета.

Ведучий

Час, проведений в Новопетровську, належить до найсумніших періодів життя поета. Відчай закрався в його душу. Творчість ослабла: за весь час перебування в Ново петровську, за всі шість з половиною років ми маємо тільки один твір рідною мовою – „Москалеву криницю”, і то написаний вже наприкінці, в травні 1857 року, коли вже прийшла звістка про скоре визволення.

Ведуча

Десять років страждань – наче вічність. Шевченко, мабуть, і не вірив в те, що він ще зможе повернутись на Вкраїну. Ні, мабуть, все-таки вірив, що повернеться. І ця віра давала йому сили, ця віра допомагала йому вижити.

Ведучий

Сталось це весною 1857 року. З червня Шевченко отримав від одного із своїх приятелів, М.Лазаревського, радісну звістку. Скінчилася десятилітня неволя, що забрала найкращі роки, забрала здоров'я і сили, фізичні і моральні.

Ведуча

З невимовною радістю зустріли його тут земляки; та й не тільки земляки: кращі люди з петербурзького інтелігентного громадянства, з кругів літературних і артистичних, вітали його, як дорогого гостя. Оселився Шевченко в Академії художеств, де почав працювати над гравюрою, за що одержав незабаром ступінь академіка.

Ведучий

Влітку 1859 року з'їздив Тарас Григорович на Україну, побував на старих знайомих місцях, завітав до рідної Кирилівки, де бачився з братами і сестрою.

Мав він думку оселитись на Вкраїні і нагледів собі гарненький куточок, під Каневом, на березі Дніпра.

Ведуча

Подорож по Вкраїні скінчилася сумним епізодом. Провінційна адміністрація пильно доглядала за Шевченком під час його мандрівок, вважаючи за людину небезпечну. Діло скінчилося доносом і арештом Шевченка у Черкасах в липні того ж 1859 року. Шевченка привезли в Київ, і тут, після допиту, випустили на волю. Ця пригода дуже схвилювала поета. І показала йому, що безпечніше перебувати в Петербурзі.

Ведучий

З невеселими думками повернувся поет в Петербург з рідного краю. Він не кидав думку оселитись на Вкраїні і вів про це жваві переговори з Петербурга.

Ведуча

Знесилений в тяжкому засланні організм Шевченка не міг подужати хворобу і на початку 1861 року великого поета України не стало.

Ведучий

Тарас Григорович помер 26 лютого (10 березня), не доживши кілька днів до оповіщення тої волі мільйонам кріпацького люду, якої він дожидав більш нетерпляче, як ніхто інший, і за яку заплатив найкращим десятком літ життя.

Ведуча

Шевченка було поховано в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Після похорон його земляки, зібравшись на раду, вирішили клопотати про те, щоб перевезти тіло поетове на Україну, щоб здійснити його заповіт:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій:
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий...

Ведучий

Дозвіл на перевезення тіла надійшов в квітні. Тепер Шевченко повертався на Україну, але вже навіки, щоб ніколи і нікуди не виїжджати.

Ведуча

В травні 1861 року Шевченко їхав на Вкраїну, щоб залишитись там назавжди.

Ведучий

Після десятиденного переїзду труни з тілом Шевченка, 6 травня, процесія наблизилась до Микільської слобідки (нині Гідропарк). Перед мостом коней запрягли, і студенти вивезли дроги на руках. Труну встановили на подільській набережній, коло межової брами. Було отримано благословення митрополита Арсенія (Москвина) та генерал-губернатора Іларіона Васильчикові. У Христо-Різдвяному храмі труну зустріли Лебединцев і Желтоноський, які, вбравшися у ризи, під час внесення труни до церкви, відправили коротку літургію. Труна простояла до неділі 7 травня.

Ведуча

Перед обіднею труну Тараса Григоровича винесли на церковне подвір'я, поставили на ті самі дроги, на яких його й привезли, їх оточили рідні Тараса й безліч бажаючих проститися... Потім труна була повернена до церкви, де відправлена панахида, а вже потім тіло Тараса відвезли на пароплав, що відпливав до Канева.

10-го травня (22 травня) відбувся останній похорон під Каневом на Чернечій горі, на місці, де поет марив за життя оселитися...

Ведучий

Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам?ять…

Ведуча

Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й у культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини.

Ведучий

Минає 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе поміж нами. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила.

Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Тарас Шевченко. Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме наснаги.

Ведуча

Тарас Шевченко близькій нашій сучасності, зріднений з нею, і сьогодні, як ніколи, наші душі відкриті для сприйняття його заповіту:

Свою Україну любіть,
Любіть її. Вовремя люте,
В останню тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.