Скачати виховну роботу (+ презентація)
Тема: Мужність і біль Чорнобиля
Мета:
Летять журавлі під Чорнобильським небом
Чорнобиль. Чорнобиль. Почуй же ці жахи.
Як стогне земля від праху людського,
Як ворон кричить про всі твої страхи…
1-й учень. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.
2-й учень. Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років все одно це слово полум’ятиме чорним вогнищем скорботи.
1-й учень. Райцентр Чорнобиль. Це ім‛я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давне поселення, потім місто, а згодом – і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов‛язану з ним страшну катастрофу: «…заструмів третій Янгол, і велика зоря спала з неба палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона («Апокаліпсис»).
2-й учень. Аварія на ЧАЄС – смертноносне полум‛я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших з перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.
1-й учень. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЄС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта В.Кибенка. Вони ринули у вируюче полум‛я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.
2-й учень. Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Припяті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини Л.Телятников. «Ніколи в житті, - скаже він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця- завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.
1-й учень. Відвага…Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний бій, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.
3-й учень. Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-й учень. Переглянемо сторінки історії тих минулих днів фільм «Намедні».
Вдивіться в ці обличчя. Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам‛ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої-пожежні на Митищинському цвинтарі. Плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Тищури.
4-й учень.
Із вогню у безсмертя, смерть поправши.
Та з такого вогню не виходить ніхто ще в житті.
Жити можна і в затінку - поринати в розкішні весни,
А вмирати доводиться перед людством – на видноті.
Ви – безумство хоробрих, що людству звитягу явили,
Що у ніч вогнебійну забули про звичне своє.
Ви уже потойбіч – від землі брали подих осінній і сили,
Крок зродили і подвиг, з якого народ постає.
Ви - коріння народу і його верховіття.
У жорстокім двобої приборкали хижий вогонь,
Залишивши у спадок нащадкам, ровесникам, дітям
І звитягу, і поступи атаки, що в пам’яті б’ється до скронь.
5-й учень. Вічна слава героям!
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління,
Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,
Роду незнищенного коріння.
Сівачі, поліщуки від роду,
Ви з вогнем назавжди подружили
В сонце ткану днину і в негоду
Той вогонь перепинить зуміли .
Лейтенанти – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум'я шугали.
Не до подвигів і не до звершень,-
Ви ж собою людство заступали.
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу…
А лишилась вірності присяга –
Батьківщині. Матері. Народу.
1-й учень. Евакуація. Цей термін воєнного часу, що живе тільки в пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної війни, увірвався в наше сьогодення: його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей з обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею.
6-й учень.
А в тім селі – ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криниці сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
2-й учень. Чудовим краєвидом, щедро врожайними садами, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986 року. Звідтоді ця земля стала називатися зоною.
7-й учень.
Зона
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, приречена,
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія омріяна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждати, така твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
1-й учень. З’явившись під знаком біблейської зірки «Полин», той «Чорний Чорнобиль» став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи – нашої одвічної матері і заступниці. Ця зірка «Полин» наче послана з майбутнього в наше століття нам усім як грізне попередження – задуматись про саму цивілізацію, поки не пізно.
8-й учень.
На грані людства, на краю…
В тривозі атомній стою.
Душа тривожиться, мов птиця,
А що, як висохне криниця?
Тривожиться у полі колос,
Чому замовк пташиний голос?
І в мить здригається планета.
І річки Либідь, і річка Лета.
Не все. Не все пощезне у світі,
Ще в зорях сад. Земля – у цвіті.
Лист подорожника. Дорога…
Та в серці атомна тривога.
2-й учень. Землі, луги, величезні гаї, тихоплинні річки – все стало мертвим. Над куточком планети нависла чорна хмара лиха, яка почалася розповзатися з величезною швидкістю й поливати рідну землю цим лихом, як дощем. Це страшне лихо – радіація.
9-й учень.
Над Поліссям смерч пронісся,
Й стрепенулося Полісся,
І зажурилося в гибелі:
Що несе Вкраїні Прип’ять?
Що пливе тепер Десною,
Крім отрути і крім гною?
Що реве в Дніпрі та стогне?
Все спали, содомський вогне!
Над Поліссям смерч пронісся –
Й стрепенулося Полісся.
1-й учень. Чорнобиль пред’явив нам суворий рахунок. Чи стане квітнева трагедія 1986 року для нас уроком біди, яку ми, самі не підозрюючи того, виношували в собі. Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитись такою, яка була. Для багатьох людей Чорнобиль став катарсисом, душевним очищенням і прозрінням.
2-й учень.
Чорнобиль…
Кровоточить квітень –
Читає погляди вдовині..
Гуляє стронцієвий вітер
В душі, у слові, травині.
1-й учень. Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в лави тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали матеріально і морально.
2-й учень.
За днями дні, мина повільно рік,
За днями дні – другого немає,
Нехай же лихо наше проминає,
І в світі не повториться повік.
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде,
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.
1-й учень. 23% території Білорусії, 5% - України і 0,6% - Росії – забруднено радіонуклідами чорнобильського викиду. Радіоактивному зараженню підверглось біля 160 тисяч квадратних кілометрів території України, Білорусії і Росії
2-й учень.
Так. Час минає. Й землю ми загоїм,
І люди повернуться в хати,
Але коли ж цей урок засвоїм,
Що, ідучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землі й води, жита срібний дзвін,
Аби такі ось омертвілі зони
Нащадками не залишити своїм.
1-й учень. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь - знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобиля тяжко уражені невідомою чорною хворобою.
2-й учень. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водойомів, непридатною для вживання стала в них вода.
1-й учень.
По кому плачуть дзвони?
По кожному із нас…
Це крик душі, це стогін,
Наш сум, наш біль, наш час.
М. Гаркава
Вчитель. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє нації! Не забуваючи уроки минувших днів.